Міжпредметні зв’язки в аспекті досліджень великих педагогів.

Гуманізація освіти спрямована на переорієнтацію самої освіти з предметно-змістовного принципу засвоєння основ наук на вивчення цілісної картини світу та формування системного мислення. «Наука – це єдине ціле, а поділ її на окремі галузі зумовлений лише обмеженістю людського пізнання, а не природною необхідністю» - так писав фізик Макс Планк. Процес розвитку природничих наук закономірно призвів до диференціації знань. Це забезпечувало більш ґрунтовний аналіз сфер пізнавальної діяльності. Проте, таке розгалуження спричинило виникнення «кордонів» між галузями знань, навіть близьких між собою. Я.А.Коменський зазначав, що необхідно «завжди і всюди брати разом те, що пов’язано одне з одним». Необхідність такого підходу до організації навчально – виховного процесу він пояснював тим, що «всі знання виростають з одного коріння – навколишньої дійсності, мають між собою зв’язки, а тому повинні вивчатися у зв’язках». Великий педагог Ушинський К.Д. вважав, що одним з шляхів досягнення високої якості знань є злиття дисциплін, що вивчаються. Це злиття передбачає порядок і єдність, координацію між елементами знань. Доки різні предмети навчального курсу будуть викладатися, ніби зовсім не знаючи про існування один одного, учіння не буде суттєво впливати на розвиток дітей; доти учіння  буде не захоплюючим органічним процесом психічного розвитку, а нестерпно нудною працею для учня. Бельгійський психолог О.Декролі поклав міжпредметні зв’язки в основу своєї педагогічної концепції, що отримала назву «школа для життя через життя». Суттєвий вплив на подолання предметної автономії, на запровадження у навчально – виховний процес міжпредметних зв’язків мали праці І.П.Павлова, В.О.Сухомлинського, Л.С.Виготського, П.Я.Гольтперіна, І.О.Сікорського. У 90 – х роках минулого століття інтеграція набула функції механізму гуманізації процесу навчання та була покликана сприяти формуванню у школярів цілісного погляду на світ, подоланню «ефекту клаптикової ковдри» у набутих учнями знаннях.